Моє квітуче село Чапаєве
Рідна земле, що мене
Зростила й розуму навчила!
За цвіт, за плід, за все земне
Тобі спасибі, мати мила!..
М.Рильський
Полтавщина належить до тих місцевостей України, на яких людина з’явилась
вже за часів старокам’яного віку – палеоліту. Археологічних довідок цього часу
на території Чутівського району не знайдено.
В VI – III ст.. до нашої ери на
території сучасної Полтавщини поселились скіфські племена. Пам’яткою тих часів
є група курганів – всього 20 насипів – невеликих порослих ковилою, шалфеєм і
таволгою пагорбів. Місцеві жителі знають їх під назвою «могили». Найбільший із
насипів піднімається на висоту до 2,5м., більшість – лише на кілька сантиметрів
перевищує півметрову відмітку. Вже сотні літ повз кургани пролягає битий шлях
на Кочубеївку через територію теперішнього села Чапаєве і далі – на Котельву…
може і у віддалені часи тут пролягала стародавня дорога… А трохи далі – ще одна
група курганів, серед яких і високі могили, і один з найбільших на Полтавщині
майданів.
Кургани – земляні насипи
над стародавнім похованням – один із найбільш розповсюджених типів
археологічних пам’яток нашого краю. Земляний насип зберігає таємниці останніх VI – V тисячоліть історії порубіжжя
степу та лісостепу.
Як встановили дослідники,
кургани насипали племена епохи мідного віку та доби бронзи – скіфи, сармати,
кочівники X – XIII ст. – печеніги та половці. Люди далекого минулого
споруджували курган над похованням свого родича, зводячи його на віки. Щоб
великий погорб землі був гідний сміливості і гідності померлого… чим багатший
був покійний, тим більшого розміру курган насипали над місцем його могили.
Перший обстежив курган
російський археолог І.І. Ляпушкін у 1945 році. Досліджувалися і невеликі,
висотою 0,4 – 0,7 метра насипи діаметром 7 – 12 метрів .
Найстародавнішими виявилися поховання так званої ямської культури, що
здійснювалися у прямокутній ямі глибиною близько 1 метра. Похований лежав у
скорченому стані на лівому боці головою на північний схід. Ці поховання
датуються ІІІ-ІІ тис. до н.е. і відносяться до мідного віку. Надзвичайно
цікавим був обряд поховання у двох курганах епохи ранньої бронзи. Померлих
вміщували у ями у вигляді глибоких 1,5 – 2 метра овальних у плані колодязів зі
сходинками і підбоєм з північної сторони – так звані катакомби. У «потойбічний
світ» їх супроводжував нечисленний інвентар – кілька шматків м’яса (від нього
збереглися кістки), уламки розбитих горщиків. В одному із поховань померлий
лежав випростано на лівому боці головою на схід, звернений обличчям до землі.
Череп знаходився на дні поховальної ями, кістки тазу та ніг лежали вище…
складається враження, що померлого ставили на одну із сходинок ями лицем на
схід, і він сам падав у катакомбу. Два такі поховання датуються першою третиною
2 тис. до н.е. і належать носіям катакомбної культури. У одному із курганів
епохи бронзи на скіфському часу, що супроводжувалося розбитою грецькою амфорою.
У XVIII – XIX ст.. місцевість поряд із
курганами використовувалась під кладовище. Досліджені поховання належать
рядовим членам роду і відображають звичаї та обряди стародавнього населення
краю, відображають етапи його заселення нашими найдавнішими предками.
На південний схід від села
Чапаєве в напрямку до с.Кантемирівка ще в 30 роках ХХ століття виявлено залишки
поселення ранньослов’янських племен, що займалися землеробством і скотарством.
Вчені. Що проводили розкопки Є.В. Махно, М.Я. Рудинський, стверджують, що тут
проживали представники черняхівської культури. Вони вміли виготовляти посуд з
глини, зокрема круговий столовий.
В середині тис н.е.
слов’яни об’єдналися в племінні союзи. В басейні річки Сули і Ворскли проживали
сіверяни, які, можливо, і були нашими далекими предками. Залишки поселень
свідчать, що населення вело осілий спосіб життя, займалося орним землеробством.
Землю обробляли ралом і залізним наральником, а також ручними мотиками . рало
нагадувало соху. В рало запрягали волів або коней. В V – VI ст.. у слов’ян з’явився
плуг з металевим лемешем і череслом (плужний ніж). Вони вирощували пшеницю,
жито. ячмінь, овес. Зернові жали металевими серпами. Сіно косили косами –
горбушами. Зерно мололи кам’яними жорнами.
У VIII – IX ст.. у Придніпров’ї
утворився великий родоплемінний союз слов’янських племен, в який входило і
плем’я сіверян. Але за свідченням карт Київської Русі Чутівщина і зокрема
територія нашого села знаходилася за межами давньоруської держави. Ця територія
лежала на кордоні між поселенням сіверян і територіями кочових племен
печенігів, на межі Переяславського князівства. Руські князі в цей період вели
успішну боротьбу проти косових племен печенігів.
В ХІ – ХІІ ст.. західна і
центральна частини теперішньої Полтавщини була вже густо заселена. Територія
нашого краю залишилася прикордонною малозаселеною територією Переяславського
князівства.
В ХІІІ ст.. В Київській Русі
наступив період феодальної роздробленості, яка привела до послаблення
військової могутності держави. Скориставшись цим, монголо-татарська орда
вдерлась на територію Київської Русі. Першим потерпіло Переяславське
князівство.
В 1362 році територія теперішньої
Полтавщини була загарбана литовськими феодалами. Чутівщина теж ввійшла до
Великого князівства литовського.
З ХVІ ст.. наш край в складі
інших українських земель потрапив під гніт польських магнатів і входив до
складу Речі Посполитої до 1667 року. Після Переяславської ради за
Андрусівськими перемир’ям 1667 року і договором про «Вічний мир» 1686 року
територія закріплена за Росією.
Перші згадки про поселення
Чутівщини згадується наприкінці ХVІІ ст.. у «Полтавських єпархіальних відомостях».
Вперше документально
згадуються чутівські землі у духівництві Полтавського полковника В.В. Кочубея
1743р.: « на реке Коломаке сенокос, называемый
Чутова долина» . Таким чином, на ХVІІІ ст.. села Чапаєве ще не було, хоча землі належали до
володінь багатого українського магната Кочубея В.В.
Утворення в с.Чапаєве
пов’язане з будівництвом залізниці Південної, що зв’язала промислово –
розвинуті міста середнього Подніпров’я. залізничне полотно простяглося від
Харкова до Одеси через Полтаву. Станція Кочубеївка на перегоні від Коломака до
с.Божкове була відкрита у 1870 році. Тут розташувався паливний склад,
побудована водонапірна башта. Саме на цій зупинці відбувалася дозаправка
паровозів. В цей час в районі залізничної станції з’являються перші дві вулиці,
що тяглися вздовж грунтової дороги, що вела із с.Нова Кочубеївка до с.Чутове.
В кінці ХІХ ст.. Петро
Кочубей віддає заміж свою дочку Софію за лейтенанта флоту Павла Петровича
Дурново. Софія мала багате придане: величезну Чутівську економію розміром
18тис. десяти, в тому числі і Петровську економію. Адже в 1900 – 1902 році один
за одним виникли хутори – відділки Чутівської економії: Олександрійський,
Маріїнський, Павловський, оленівський, Петровський, Василевський, Георгіївський
– хутори, які почали вести своє власне господарство.
Селянське повстання 1902
року в Полтавській та Харківській губерніях не обминули і земель поміщика П.П.
Дурново. За даними архівних документів, серед 30 пограбувань у 1902 році в
Полтавському повіті, найбільше постраждали 5 економій, серед них і
землевласника лейтенанта флоту П.П.Дурново. із донесень полтавського
губернатора в департамент поліції від 8 травня 1902 року: «…В Чутівській
економії лейтенанта флоту П.П. Дурново 31 березня селяни декількох хуторів
пограбували близько 15 тисяч пудів зерна
і 4 тисячі пудів сіна». З історії відомо, що повстання було жорстоко придушене
регулярними військами, повстанців покарано.
В роки Першої світової
війни напружено працювала залізниця, місцеве населення працювало, обслуговуючи
станцію Кочубеївка. На цей час було прокладено підземний водопровід до станції
Кочубеївка від упорядкованого ставка, що знаходиться на схід від станції на
відстані 1,5км.
Активні події відбувалися
на Чутівщині в буремні революційні роки. На цей час на схід від залізниці
вздовж шляху на Чутове починається будівництво житлових будинків, з’являються 3
вулиці. Будинки були дерев’яні, обмазані з середини і з вулиці глиною. Дах
вкритий червоною черепицею.
В 1 половині 1918 року на
Чутівщині діяв більшовицький партизанський загін на чолі з Марком Микитовичем
Лістровим. Але територія часто передавалась з рук в руки, тому що на Україні
господарювали запрошені Центральною Радою німецькі війська. На протязі 1918 –
1919рр. територія змінювала господаря і лише в кінці 1919 року до влади прийшли
більшовики. Як і інші поміщицькі землі, територія Петровської економії була
націоналізована. 5 листопада 1920 року був організований радгосп «Петровський»,
а село отримало назву в честь легендарного більшовицького командира
В.І.Чапаєва. радгосп спеціалізувався на розведенні овець. В 1934 році з
Середньої Азії в господарство були завезені каракулеві вівці. Першим директором
радгоспу став тов..Кушнаров. від колишнього власника залишилось приміщення
конюшні, яке було збудовано в 1902 році та декілька інших приміщень, у яких
розмістились радгоспна контора, гуртожиток, їдальня, клуб, радіовузол. Були
збудовані вівчарні. Вівчарями працювали Таран М., Батрак М., Бородай Я., Бойко
В., Іванченко М. овець стригли, шерсть здавали у Харків на заготівельну базу, молоко
вівцематок переробляли на бринзу. В 1928 році біля кошар збудована водонапірна
башта. До 1930 року побудована науково-дослідна станція ( друга на території
УРСР) по вирощенню овець. До 1932 року розгортається житлове будівництво для
робітників радгоспу. Будується майстерня. Тут знаходився двигун, який виробляв
електроенергію для потреб господарства. В 1932 році радгосп отримує від держави
перші два трактори американського виробництва. В 1936 році – ще 4 трактори
вітчизняного виробництва ХТЗ.
Колективізація та розселювання внесли неспокій
у життя села. Під час так званого розкуркулювання постраждали одноосібники з 2
відділку радгоспу с.Майорівка брати Киви: Микита Якович (1873 р.н.), Тимофій
Якович (1880 р.н.), Сергій Якович (1896 р.н.) та син старшого брата Василь
Микитович Кива (1901 р.н.). визнані ворогами рядянськиї влади сестри
Дзержинська Емілія Антонівна (1900 р.н.) – робітниця радгоспу та Юзефа
Антонівна (1903р.н.). були ув’язнені Фельдман Роберт Ансович 1881 року
народження, столяр Максименко Г.К. 1899 року народження, робітник
Кочубеївського пункту заготзерно, Дорошенко О.Ф. 1898 року народження, тесляр
Анісімов 1904 року народження, різноробочий Англіковський З.М., 1881 року
народження, чоботар радгоспу «Петровський» Шиманська Е.Ф. 1881 року народження.
На 1932 рік господарство
обробляло землі, вирощувало овець і вважалось міцним і багатим. Тому на
території с.Чапаєве жахливих подій голодомору 1932-1933 років не відмічають.
Робітників годували у радгоспній їдальні, дітей – у Петровській початковій
школі, яка функціонувала на той час.
В 193 році до села із
Харківського притулку для бездоглядних дітей привезли 12 хлопчиків і дівчаток,
віком 11-12 років. Було організовано інтернат, де жили і навчались діти.
Більшість із них так і залишились жити і працювати в с.Чапаєве. серед них
Спесівцева Р., Воротніченко В., Перехов А., та інші…
В довоєнний період
директорами господарства працювали:
Ø З 1934р. по 1935 р. –
Г.Білецький
Ø З 1935р. по 1938р. –
Г.Тютюльник
Ø З 1938р. по 1939р. –
І.Маховець
Ø З 1939р. по 1940р. –
С.Ізотов
Ø З 1940р. по 1941р. –
М.Шатунов
На початок 1941 року радгосп «Петровський» мав: ріллі – 2156 га ; перелоги і поклади
– 489 га ;
садиба – 101га, в тому числі під садибами селян – 35га; вівці каракулеві –
1702гол.; каракулеві – 4152гол.; велика рогата худоба – 103гол.; свині –
83гол.; коні – 96гол.; воли – 17гол.; бджіл – 72 бдолосім’ї.
Наявність техніки:
тракторів – 11шт.; вантажних автомобілів – 3шт.; комбайнів – 3шт.; молотарок –
4шт.
На початок Великої
Вітчизняної війни господарство евакуювати: поголів’я овець і техніку було здано
радгоспу ім. 25 років Жовтня Сталінградської області. На 19 вересня 1941 року
ворог захопив село Чапаєве.
За роки війни село дуже постраждало. Фашисти знищили
майже всі будинки. Тому люди жили у землянках, які були збудовані і два ряди
біля Старого ставка. Псар Мотрона Андріївна, яка проживала у селі з 1942р.
пам’ятає сільського старосту Дряпака Миколу, який до війни працював вантажником
у водія Заливаного. Поліцай допомагав німцям забирати у селян худобу, але людей
захищав. Жінка пам’ятає Наталію Іванівну, яка до війни працювала у радгоспі
польоводом. Під час воєнних дій збирала у вбитих документи, а після війни
здавала владі. Багато жінок пам’ятають, як біля Старого ставка в кінці 1941
року був збитий і впав радянський літак. Льотчик загинув. Вночі біля збитого
літака з червоної черепиці була викладена червона зірка. Розлючені німці
залишки літака скинули у ставок.
Після звільнення території
села 19 вересня 1943 року у господарстві залишилось: один будинок двохквартирний
( розміщувалась поліція), 74 землянки, 1 конюшня, 1 трактор, 1 автомобіль, 1
корова, 19 коней.
Навесні 1943 року на залізничному перегоні
ст…Кочубеївка – ст…Скороходове трапилась жахлива трагедія. Фашисти розбомбили
санітарний ешелон, який рухався з лінії фронту в тил в напрямку на м. Харків.
40 вагонів з тяжкопораненими бійцями зійшли з колії. Всіх, хто залишився живий
перевезли спочатку до ст..Скороходове, а потім до Харкова. Тих солдатів, що
загинули, було поховано на ст..Кочубеївка у загальній братській могилі, яка
існує до цього часу.
Багато горя принесла
війна, але односельчани з великим завзяттям взялися до відбудови села Чапаєве.
Весною 1944 року жінки, діти почали очищати поля від розбитої техніки, трупів.
Останки вбитих солдатів звозили у посадки і там закопували в землю. Сіяли перше
повоєнне зерно вручну. З техніки з тилу повернули лише коней. Велику радість
принесла звістка про закінчення війни 9 травня 1945 року.
Село оживало,
відроджувалося господарство. В грудні 1945 року заново була створена
кролеферма. Перші кролики у кількості 150 голів були закуплені у кролиководів –
любителів. Це були дрібні безпорадні тварини. Тоді ж, в грудні 1945 року з
Берлінського звірорадгоспу Татарської АРСР були завезені 47 голів молодняка
кролів породи фланер і 48 голів породи шампань. На початок 1946 року було
сформоване основне стадо самок в кількості 250 голов. Першими кролиководами
були Спесівцева Р.А., Ткаченко К.М.. Кролиководи працювали над виведенням нови
порід. Шляхом схрещування місцевих кролів, які прижилися в наших кліматичних
умовах, з кролями породи фланер і шампань до 1952 року були виведені нові
породи: сірий велетень, сріблястий велетень. Наказом Міністерства СРСР №1665
від 20.01.1952 року затверджені як нові вітчизняні породи. Головний зоотехнік
Каплевський О.Й. – організатор кролівництва (1945-1975р.). за цей період
кролеферма виростила і реалізувала 503248 голів кроликів.
16 січня 1947 року в
радгоспі «Петровський» почалася організація ферми по вирощуванню норок.
Поголоів’я було завезене з Німеччини в кількості 146 голів. Спочатку розводилась коричнева
стандартна норка. В наступні роки з Швеції, Бельгії завезли інші породи і
шляхом метизації було отримано норку такого кольору: білу, пало міно,
сріблясто-голубу, сапфірову, топазову, жемчужну. Першими звіроводами були
Ктіторов П.М. (бригадир), Лавриненко О., Пилипенко Р., Соловйова І.. робітникам
доводилося вручну на м’ясорубці молоти м’ясо для годівлі звірів. М’ясо в літній
період зберігали у погребах з льодом.
Починаючи з 1954 року в
радгосп «Петровський» йде організація лисоферми. 31 грудня 1954 року із
звірорадгоспу «Пушкінський» Московської області було завезено 100
сріблясто-чорних лисиць. В 1956 році з Татарської АРСР із звірорадгоспу
«Бірюлінський» завезено ще 300 голів лисиць. Першими лисоводами стали –
Дерев’янко З., Заєць З., Супрун Т., Шевченко О.
В 1960 році радгосп завіз для утримання 50
самок голубого песця. Основною галуззю радгоспу стало звіроводство і
кролівництво. З 1960 року господарство носить офіційну назву звірорадгосп
«Петровський». Радгосп займає вагоме місце у вирощенні пушного звіря на
Україні.
. На 1 листопада 1970 року
поголів’я основного стада становило:
норок – 5000самок,
сріблясто-бурих лисиць – 600
самок,
голубого песця – 120 самок,
кролів – 2400 самок.
У повоєнний період господарство
очолювали:
1944 – 1954 р.. – Шатунов Г.Д.;
1954 – 1973 рр. – Малахов І.П.;
1973 – 1988 рр. – Гнойко В.О.;
1988 – 2000 рр. – Сорокін М.О.
В 1995 році звірорадгосп
реформований в КСП «Петровське». У 1997 році на основі КСП «Петровське» виникло
ВАТ «Петровське». З 1999 року -
звірогосподарство МАГ, СК Чапаєве. З 200
2 року – агрофірма «Ольга». З 2003 року
- господарство Ізюмське.
Комментариев нет:
Отправить комментарий